 |
| фото з сайту: http://surl.li/fbyhn |
11 лютого 2015 року, Указом Президента України № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам’ятний день – День Героїв Небесної Сотні, який відзначається тепер щорічно 20-го лютого.
Це зроблено з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.Як велично сьогодні звучать слова Бориса Грінченка: «Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя».
22 січня 2014 рік на вулиці Грушевського тривали революційні протистоянні і перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна – українця вірменського походження з Дніпропетровщини, та Михайла Жизневського, білоруса із Київщини. Вони стали першими в ряд Небесної Сотні…
В період з 18-го по 20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності загинуло близько 100 учасників Революції Гідності. Наймолодшому з них – Назару Войтовичу було лише 17 років, найстаршому – Івану Наконечному – 83 роки. Кілька десятків зникли безвісти, більше 1000 отримали поранення, сотні – були заарештовані та піддані тортурам.
Яворівщина теж зазнала непоправної втрати: люблячого чоловіка і батька двох дітей – Віталія Коцюбу, доброго і чуйного сина – Романа Вареницю та уродженця із Наконечного, патріота Романа Сеника.
Цього дня на Майдані з’явилась ще одна сотня – Небесна. Для України – це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. І для нас є святим обов’язком гідно вшанувати Героїв.
Про Героїв Небесної Сотні докладніше за посиланням https://nebesnasotnya.com
Троє з Героїв Небесної Сотні — з Чернігівщини: Василь Прохорський, Андрій Мовчан, Віктор Орленко.
 |
| Андрій Мовчан. Фото з сайту: http://surl.li/fifyy |
Народився 17 січня 1980 року у селі Великі Осняки Ріпкинського району Чернігівської області.
Після служби в армії, у 2001 році закінчив Київське професійно-технічне училище № 17 за фахом помічник машиніста електропоїзда.
Мешкав у Святошинському районі міста Києва.
З 2001 року працював за фахом у моторвагоному депо м. Фастів.
У період з 2002-2007 роки навчався у Київському інституті залізничного транспорту.
Після цього працював у Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени.
Член партії «Демократичний Альянс».
Був волонтером на Майдані, розносив їжу на барикади.
Загинув 20 лютого 2014 року під час боїв на Майдані Незалежності у м. Києві (куля снайпера перебила артерію).
Похований А. Мовчан у селі Великі Осняки Ріпкинського району, де проживає його мати.
Згідно Указу Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності А. Мовчану присвоєно звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота зірка».
 |
| Василь Прохорський. Фото з сайту: http://surl.li/fignf |
Народився 4 травня 1980 року у селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області. Закінчив Дмитрівську середню школу Бахмацького району. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у місті Києві. Активно займався спортом.
З початку грудня 2013 року брав активну участь в акціях Євромайдану як волонтер медичної служби.
18 лютого 2014 року, під час штурму спецпідрозділом «Беркут» Львівської барикади на вулиці Інститутській, завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, зазнав шість вогнепальних поранень, одне з яких, смертельне — кульове поранення в потилицю.
23 лютого 2014 року В. Прохорського поховали у селищі Дмитрівка Бахмацького району.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності В. Прохорському присвоєно звання Герой України та відзначений орденом «Золота Зірка» (посмертно).
27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій навчався В. Прохорський, 21 вересня 2014 року у селищі відкрили пам’ятник Герою.
 |
| Віктор Орленко. Фото з сайту: http://surl.li/fihjy |
Народився 8 березня 1961 року у селі Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області.
Після закінчення Талалаївської середньої школи вступив до Щорського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «Помічник машиніста».
З 1980 по 1983 — служба в рядах Радянської Армії на території Республіки Афганістан.
Після закінчення служби — машиніст тепловозу локомотивного депо «Дарниця» у місті Києві.
18 лютого 2014 року, під час боїв на Майдані, В. Орленко отримав важке поранення в голову після того, як врятував свого пораненого сина. Хлопець вижив та одужав, а батько потрапив до лікарні у надважкому стані.
Два місяці В. Орленко перебував у комі.
Проходив реабілітацію у клініці «Шаріте» у Німеччині.
Після реабілітації прийшов до тями, зміг сидіти і говорити.
Однак після повернення в Україну його стан різко погіршився.
Помер 3 червня 2015 року у Київській клінічній лікарні № 1.
Похований у селі Талалаївка Ніжинського району.
Згідно Указу Президента України № 56/2016 від 17 лютого 2016 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності В. Орленку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота зірка» (посмертно).
за матеріалами сайтів:
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар