(26.04.1890-03.11.1937)
26 квітня народився видатний український поет, перекладач, критик, історик літератури Микола Костянтинович Зерова. Пропонуємо вашій увазі цікаві факти із життя письменника.
Микола Зеров народився в мальовничому Зінькові на Полтавщині – землі, багатій на таланти. Його однокласником був Павло Губенко, у майбутньому письменник-гуморист Остап Вишня.
Рід Зерових мав козацьке коріння й дав Україні видатних синів. Брат Миколи Дмитро став ботаніком, академіком АН УРСР, Костянтин – гідробіологом, Михайло – поетом, відомим під псевдонімом Михайло Орест.
У роки громадянської війни й розрухи, вчителюючи в Баришівській соціально-економічній школі під Києвом, Микола Зеров здійснив найкращі переклади поезій Овідія, Катулла, Вергілія, Горація.
У 20 рр. Микола Зеров став професором і справжнім маестро викладацької справи, а також блискучим критиком і вченим-літературознавцем.
Поет і перекладач був справжнім новатором, бо упровадив нові віршові розміри, удосконалив гекзаметр та елегійний дистих.
Девізом митця був латинський вислів «До джерел!». Таку ж назву мав збірник його статей, таким поет бачив шлях нового українського мистецтва.
Микола Зеров був лідером поетичної школи київських неокласиків. Його однодумцями були Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт, Павло Филипович.
Ми впізнаємо Миколу Зерова в образі критика Світозарова – персонажа роману Валер’яна Підмогильного «Місто».
Як і багато інших українських діячів культури, Микола Зеров був безпідставно репресований тоталітарним режимом. Та навіть у таборі на Соловках поет перекладав «Енеїду» Вергілія українською (на жаль, переклад не зберігся ).
Життя Миколи Зерова обірвалося 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії . Та слово його живе! Щоразу, читаючи твори поета, ми йдемо до джерел. Більш докладно за посиланням 🔖
Любов’ю до науки Зерови завдячують педагогічному таланту батька. Костянтин Іраклійович Зеров був «из крестьянского звания», родом із Брянщини, однак закінчив Глухівський учительський інститут, викладав історію та географію у Зіньківській жіночій гімназії, згодом – був призначений інспектором народних шкіл. Саме він першим прищепив Миколі інтерес до античних мов і літератур, а ще – до географії та астрономії. І до літератури, оскільки сам писав «Рассказы для детей», які потім читав у родинному колі.
Цікаво, що сам батько як росіянин і чиновник Російської імперії розмовляв у родині російською і того ж вимагав від своїх дітей. Українську ж хвилю в родині підтримувала мама, Марія Яківна. «Мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство», - писав пізніше Зеров в автобіографії. Мама знала багато народних пісень, як козацьких, так і весільних, жартівливих, у розмовах із прислугою та місцевими селянами завжди переходила на «народну». А ще, за зізнанням самого Зерова, своєю «національною свідомістю» в дитинстві він зобов’язаний впливу зіньківського знайомого родини Андрія Лещенка та рідного дядька Петра Яреська.
Читати Микола навчився в 4 роки і з того часу став, як пізніше сам називав себе – «бібліофагом», пожирачем книг. У двокласній Зіньківській школі, куди його прийняли у 1898-му, його однокласником був іще один майбутній класик української літератури, Павло Губенко (Остапом Вишнею він стане у 20-х роках наступного століття). Більш докладно за посиланням 🔖
Матеріал підготувала Праута А.Ф.
.jpg)
