Щорічно 24 травня слов’янські країни прославляють святих Кирила і Мефодія – творців слов'янської писемності. Ці брати були православними ченцями та створили слов’янську абетку у грецькому монастирі.
Що відомо про це свято – читайте у матеріалі за посиланням 📕
Також ми пропонуємо вам пройти цікавий тест та перевірити свої знання за посиланням 📖
 |
| Фото з сайту http://surl.li/uepq |
Кожного року, в третій четвер травня відзначають Всесвітній день вишиванки.
В кожній області існують свої узори:
 |
| Фото з сайту: http://surl.li/uept |
 |
| Фото з сайту https://znayshov.com/News/Details/onlain-prezentatsiia_tsikava_Yevropa_do_dnia_Yevropy_v_ukraini |
15 травня 2021 р. Україна відзначатиме День Європи (третя субота травня), встановлений Указом Президента України від 19 квітня 2003 р. № 339/2003 «Про День Європи». Для українців – це особливий день, адже Україну та ЄС єднають спільні цінності, історія та культура.
Цьогоріч через карантинні обмеження це свято відзначатиметься в онлайн-форматі.
Запрошуємо ознайомитись з цікавими й маловідомими фактами про європейські країни, представленими в онлайн-презентації «Цікава Європа» (натисніть, та перейдіть за посиланням)
У бібліотеці також ви можете ознайомитися з викладкою матеріалів "Пізнаємо Європу разом" та виставкою книжок "Письменники Європи"
Матеріал підготувала Назаренко А.С
Пропонуємо вам переглянути три цікавих факти про кожну область України.
70 років із дня написання виповнюється відомому казковому оповіданню італійського письменника Джані Родарі "Пригоди Цибуліно" (інколи перекладають, як Чіполліно). Автор написав твір у 1951 році. Українською мовою (тільки через 10 років) казку переклав Анатолій Іллічевський у 1961 році. Отже , у казки два ювілеї в цьому році! Це - 70 років, від дня написання автором та 60 років, як переклали на українську мову.
Оповідання розповідає про пригоди казкових овочів, про боротьбу Цибуліно та його друзів проти принца Лимона та синьйора Помідора.
 |
| Цю книгу можна взяти у ліцейній бібліотеці |
Пропонуємо прочитати повністю текст казки у перекладі на українську Анатолія Іллічевського (1961 рік) за посиланням 📖
Також пропонуємо прослухати аудіоказку, а потім перевірити свої знання, відповівши на запитання вікторини. Для цього потрібно перейти за посиланням ☑❓👀
1941, 28 квітня – в Києві народилася Ірина Жиленко, поетка з кола шістдесятників, авторка більше 20 поетичних збірок, лауреат Шевченківської премії та премії Василя Стуса. Отже, сьогодні, 80-та річниця від дня народження поетеси.
 |
| Ірина Жиленко (28.04.1941-03.08.2013) |
Дитинство Іраїди (таким було офіційне ім’я поетки) пройшло на Черкащині, у Звенигороді. Туди її віддали батьки до родичів, ховаючи від війни. Батьки загинули, а дівчинка виростала у прийомній родині.
Після війни Жиленко повернулася до Києва. Важко переживала несприйняття однокласниками її україномовності, горнулася до вчительки української мови та літератури Діни Іванівни Попель, яка її підтримувала і заохочувала до творчості. Перший вірш Ірина Жиленко написала у вісім років. А у вісімнадцять перші публікації з’явилися у газеті «Київська правда» – з передмовою Валентина Лагоди.
Після закінчення вечірньої середньої школи працювала вихователькою дитсадка, паралельно вступивши на вечірнє відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.
Брала активну участь у роботі осередків українського відродження Києва 1960-х. Професійно займалась вокалом в університетській оперній студії та аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці», гарно малювала. Ірині Жиленко пропонували перейти з університету до консерваторії.
Тоді ж вона зблизилася з колом шістдесятників. Була членом Клубу Творчої молоді, Спілки письменників України, виступала на літературних вечорах. Товаришувала з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Михайлиною Коцюбинською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими.
У 1962 році на літературному вечорі у Спілці письменників познайомилася з Володимиром Дроздом. Через три дні вони подали заяву – і прожили в любові і гармонії більше сорока років. Виховали двох дітей: Орися - кандидат богослов’я, історик, Павло – фахівець в ІТ-сфері. Ірина Жиленко пережила чоловіка на десять років.
У роки репресій над інакодумцями родина Дроздів-Жиленко зазнала утисків: Володимира Дрозда на три роки було мобілізовано в армію, Ірину Жиленко звільнили з роботи, позбавили житла, їхні твори ніхто не хотів брати до друку.
Працювала у редакціях газет та журналів (газети «Вечірній Київ», «Молодь України», «Літературна Україна»), дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка викликала гострі дискусії: від захоплення до звинувачення у «відірваності від життя» (у цьому Ірині Жиленко радянська критика дорікатиме весь час, бо замість оспівування трудових подвигів вона писала про просте життя, яке любила і яким його бачила). Натомість Євген Маланюк про збірку відгукувався так: «…вірші Жиленко звертали увагу свіжістю образів, неоклепаністю тематики і незалежністю тону».
З-під пера І. Жиленко вийшло близько двадцяти збірок віршів, творів для дітей, книги спогадів. За книгу віршів «Дівчинка на кулі» у 1987 році її вшановано літературною премією імені Володимира Сосюри; за збірку «Вечірка у старій винарні» у 1996 році присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка.
Ірина Жиленко все життя писала щоденники. Вони лягли в основу її книги спогадів про шістдесятників «Homo feriens», яка побачила світ у 2011 році. Наступного року за цю книгу письменниця була удостоєна премії імені Василя Стуса.
Померла Ірина Жиленко 3 серпня 2013 року. Похована на Байковому кладовищі поряд із чоловіком.
За матеріалами з сайту Український інститут національної пам'яті
матеріал підготувала Праута А.Ф.
26 квітня народився видатний український поет, перекладач, критик, історик літератури Микола Костянтинович Зерова. Пропонуємо вашій увазі цікаві факти із життя письменника.
Микола Зеров народився в мальовничому Зінькові на Полтавщині – землі, багатій на таланти. Його однокласником був Павло Губенко, у майбутньому письменник-гуморист Остап Вишня.
Рід Зерових мав козацьке коріння й дав Україні видатних синів. Брат Миколи Дмитро став ботаніком, академіком АН УРСР, Костянтин – гідробіологом, Михайло – поетом, відомим під псевдонімом Михайло Орест.
У роки громадянської війни й розрухи, вчителюючи в Баришівській соціально-економічній школі під Києвом, Микола Зеров здійснив найкращі переклади поезій Овідія, Катулла, Вергілія, Горація.
У 20 рр. Микола Зеров став професором і справжнім маестро викладацької справи, а також блискучим критиком і вченим-літературознавцем.
Поет і перекладач був справжнім новатором, бо упровадив нові віршові розміри, удосконалив гекзаметр та елегійний дистих.
Девізом митця був латинський вислів «До джерел!». Таку ж назву мав збірник його статей, таким поет бачив шлях нового українського мистецтва.
Микола Зеров був лідером поетичної школи київських неокласиків. Його однодумцями були Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт, Павло Филипович.
Ми впізнаємо Миколу Зерова в образі критика Світозарова – персонажа роману Валер’яна Підмогильного «Місто».
Як і багато інших українських діячів культури, Микола Зеров був безпідставно репресований тоталітарним режимом. Та навіть у таборі на Соловках поет перекладав «Енеїду» Вергілія українською (на жаль, переклад не зберігся ).
Життя Миколи Зерова обірвалося 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії . Та слово його живе! Щоразу, читаючи твори поета, ми йдемо до джерел. Більш докладно за посиланням 🔖
Любов’ю до науки Зерови завдячують педагогічному таланту батька. Костянтин Іраклійович Зеров був «из крестьянского звания», родом із Брянщини, однак закінчив Глухівський учительський інститут, викладав історію та географію у Зіньківській жіночій гімназії, згодом – був призначений інспектором народних шкіл. Саме він першим прищепив Миколі інтерес до античних мов і літератур, а ще – до географії та астрономії. І до літератури, оскільки сам писав «Рассказы для детей», які потім читав у родинному колі.
Цікаво, що сам батько як росіянин і чиновник Російської імперії розмовляв у родині російською і того ж вимагав від своїх дітей. Українську ж хвилю в родині підтримувала мама, Марія Яківна. «Мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство», - писав пізніше Зеров в автобіографії. Мама знала багато народних пісень, як козацьких, так і весільних, жартівливих, у розмовах із прислугою та місцевими селянами завжди переходила на «народну». А ще, за зізнанням самого Зерова, своєю «національною свідомістю» в дитинстві він зобов’язаний впливу зіньківського знайомого родини Андрія Лещенка та рідного дядька Петра Яреська.
Читати Микола навчився в 4 роки і з того часу став, як пізніше сам називав себе – «бібліофагом», пожирачем книг. У двокласній Зіньківській школі, куди його прийняли у 1898-му, його однокласником був іще один майбутній класик української літератури, Павло Губенко (Остапом Вишнею він стане у 20-х роках наступного століття). Більш докладно за посиланням 🔖
Матеріал підготувала Праута А.Ф.
Пропонуємо переглянути інформацію про 8 унікальних бібліотек.
Матеріал підготувала Праута А.Ф.
«Пригоди барона Мюнхгаузена» (нім. Die Abenteuer des Baron Münchhausen) — роман у новелах німецького письменника Рудольфа Еріха Распе, що вперше вийшла друком у 1786 році.
Книга складається з фантастичних розповідей від імені головного героя — барона Мюнхгаузена, який дійсно жив у Німеччині на початку XVIII століття, потім служив у Російській імперії та повернувся згодом на батьківщину. «Пригоди барона Мюнхгаузена» засновані на низці анонімних текстів про пригоди барона, котрі були оброблені Еріхом Распе і кілька разів видавалися англійською мовою, включаючи різні історії. В 1786 році ці історії було об'єднано під назвою власне «Пригоди барона Мюнхгаузена». Німецький поет Ґотфрід Август Бюргер впродовж 1776—1779 років переклав твір Распе німецькою мовою, включивши до нього декілька оригінальних розповідей, які відтоді вважаються невід'ємною складовою «Пригод барона Мюнхгаузена».
Українською мовою книгу вперше було перекладено Григором Тютюнником і видано в 1981 році за переказом Корнія Чуковського. Оригінальна книга складається з 20-и оповідок Распе і 8-и Бюргера, тоді як адаптації для дітей упускають частину з них.
В основу небилиць, названих «Пригодами барона Мюнхгаузена», лягли оповіді реального барона Карла-Фрідріха-Ієроніма фон Мюнхгаузена, який дійсно проживав у Німеччині в XVIII столітті. Він був військовим, з 1737 служив у Російській імперії й воював із турками. У липні-серпні 1737 року Мюнхгаузен брав участь в облозі та штурмі Очакова (Миколаївська область України) під командуванням фельдмаршала герцога Мініха. В 1738 році він разом із герцогом брав участь у турецькій кампанії, у 1739 році вступив у чині корнета в Брауншвейзький кірасирський полк, командиром якого був герцог.
Повернувшись до свого маєтку в Німеччині, службу в Росії він не продовжував, через що в 1754 році був відрахований як особа, що самовільно залишила службу. Мюнхгаузен незабаром став відомий як дотепний оповідач мисливських анекдотів. Згодом в Нижній Саксонії ці анекдоти почали поширюватись як усні перекази та анонімні видання про пригоди барона «М-г-з-н». У 1761 році граф Рохус Фрідріх Лінар опублікував три історії, які він міг почути в Дарені, де жила сестра Мюнхгаузена, Анна фон Фрідаг. У 1781 році з'явилася «Мюнхгаузіада», автор якої залишився невідомим. Всі розповіді там були пов'язані однією сюжетною лінією — подорожжю барона до Константинополя.
Німецький геолог Рудольф Еріх Распе через крадіжку коштовностей втік у 1775 році до Англії. Там він обробив відомі йому історії про барона Мюнхгаузена і видав їх у 1781 та 1783 роках під назвою «Путівник для веселих людей», а в 1785 об'єднав раніше видані частини в єдиний твір. Власне «Пригоди барона Мюнхгаузена» з'явилися в 1786 році. При цьому деяких епізодів «Мюнхгаузіади» (наприклад, політ на ядрі), у книзі Распе не було, позаяк Распе вирішив, що вони будуть нецікаві англійським читачам. Їх додав німецький поет Ґотфрід Август Бюргер, який також обробив історії в художній манері та переклав їх німецькою мовою в 1776—1779 роках. У 1787 Бюргер додав цi iсторiї до варiанту Распе i розділив книгу на три частини: про пригоди барона в Росії, морські пригоди, та подорожі по світу. Та все ж автором книги про барона Мюнхгаузена прийнято вважати саме Рудольфа Еріха Распе.
Ознайомитись з текстом пропонуємо за посиланням 🔖
Аудіоказка українською мовою
матеріал підготувала Назаренко А.С.
 |
| Фото з сайту https://vl.nmc.dsns.gov.ua/ua/Ostanni-novini/82.html |
Цьогоріч, 26-го квітня, минає 35 років, як на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа планетарного масштабу, яка є найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Відлуння цієї трагедії відчувається і зараз, а значить ми маємо гідно вшанувати тих, хто поклав своє життя або віддав своє здоров’я за те, щоб ми сьогодні могли спокійно жити і розбудовувати нашу власну державу.
Пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи розташований у Чернігові на Алеї героїв, самий центр міста, поруч з Красною площею. Трагедія, що сталася 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції забрала життя багатьох Чернігівців.
 |
| Фото з сайту http://surl.li/rxmo |
26 квітня – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій та катастроф, що був запроваджений у вересні 2003 року. Це день, який назавжди змінив історію Чорнобильської АЕС. День, який сколихнув увесь світ та змінив ставлення до використання мирного атома. День, який змінив долі сотень тисяч людей.
Аварія на ЧАЕС світовим співтовариством визнана найбільшою техногенною катастрофою в історії людства.
«Чорнобиль» - слово, яке у кожного українця викликає сильні емоції. 35-ті роковини аварії на ЧАЕС можуть стати для всієї України та великої частини міжнародної спільноти потужним поштовхом для об'єднання зусиль.
Над подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи зараз працюють понад 40 країн світу, які надають підтримку у ліквідації наслідків аварії та забезпеченні сталого розвитку і майбутнього територій, що зазнали радіаційного ураження внаслідок аварії. За ці десятки років ситуація навколо Чорнобильської станції та у зоні відчуження суттєво змінилася на краще, але багато питань ще не вирішено. Українці та увесь світ мають знати правду не лише про причини і наслідки аварії на ЧАЕС та їх ліквідацію, а й про сьогодення та майбутнє Чорнобильської зони відчуження (за матеріалами сайту https://vl.nmc.dsns.gov.ua/ua/Ostanni-novini/82.html)
 |
| Фото з сайту https://zoh9.blogspot.com/2021/04/35.html?m=1 |
У бібліотеці існує виставка до Дня Чорнобильської трагедії (підготувала Праута А.Ф.)
Матеріал підготувала Назаренко А.С., Праута А.Ф.
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947...
.jpg)
