Мені потрібне слово, а не слава...

 

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці

19 березня - 95-річний ювілей Ліни Василівни Костенко (19.03.2023,  Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).

1967 року разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. 

Авторка поетичних збірок «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року.

Найвідоміші твори — «Берестечко» і «Маруся Чурай».

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського й Чернівецького університетів.

Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить у перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Запрошуємо в бібліотеку почитати поезію Ліни Костенко: